Багатодітні жінки Запоріжжя та області – це героїні, чия сила, відвага та відданість родині заслуговують на велику повагу. Вони виховують майбутнє покоління, навчають, підтримують, створюють комфорт і затишок в родинному колі, часто перебуваючи в складних соціальних та економічних умовах. Їхні історії є яскравими прикладами того, як багатодітні мами здатні поєднувати роль виховательок, годувальниць, а іноді й тих, хто розв’язує суспільні проблеми, зберігаючи велику любов до дітей. Більше на zaporizhanka.com.ua.
Людмила Надтока: мама, в якої вдома три доньки Марії
Людмила Надтока – багатодітна мати з Запоріжжя, яка разом із чоловіком Юрієм виховує шістьох дітей. Особливістю їхньої родини є те, що три доньки мають однакове ім’я – Марія. Подружжя разом уже 16 років, і це їхній другий шлюб. Вони вважають народження кожної дитини Божим даром.
Історія Людмили та її родини – це приклад безмежної любові, підтримки та злагоди. У їхній родині все почалося з першої Марії, яку назвали на честь бабусі. Потім, через рік, на світ з’явилася друга Марія, що народилася на свято Покрови. І через ще рік і три місяці – третя Марія. Старша дівчинка отримала ласкаве прізвисько Маруся, середня стала Лялею, а найменша – Унечкою.
Усі три дівчини займаються тхеквондо, і вже досягли значних спортивних висот. Старша Марія – чемпіонка України у своїй вазі, середня – переможниця чемпіонату “Діти України”. Батько сім’ї, Юрій, який у молодості активно займався футболом та боксом, щиро радіє успіхам своїх дочок у спорті.
Людмила, мати шести дітей, з особливим теплом згадує, як вона чекала на сина. Вона дуже хотіла хлопчика і навіть відмовилася від УЗД, поки не народила. Коли син народився, вона назвала його на честь батька Юри. Менших дітей назвали на честь їхніх дідусів. “Я всіх дуже люблю, вони мені дуже дорогі”, – каже Людмила.
Виховання дітей у родині базується на простих, але важливих принципах. Щоденні побутові справи родина робить разом. Велика оселя, в якій проживає родина, була колись нежитловим приміщенням. Після шести років боротьби з бюрократією, Юрій та Людмила змогли облаштувати з цього приміщення комфортну шестикімнатну квартиру. Найбільша кімната – спортивно-ігрова, і зараз родина працює над тим, щоб наповнити її спортивним інвентарем.
Рік тому Людмилу нагородили почесним званням “Мати-героїня”. Вона та її чоловік впевнені: майбутнє їхніх дітей залежить від їхніх власних бажань і прагнень. Вони готові підтримати будь-які вибори своїх дітей, але не заперечують, якщо всі вони вирішать пов’язати своє життя зі спортом. “У спорті – краса, здоров’я, динамічне і змістовне життя”, – додають вони. Родина Людмили є прикладом того, як любов, підтримка і взаємоповага можуть створити міцний фундамент для щасливого і здорового майбутнього.
Людмила Сірко: історія успішної юристки з Енергодара
Людмила Сірко – юристка з Енергодара, керівниця громадської організації “Сімейне коло / Громадська експертиза” та заступниця начальника Благовіщенської військової сільської адміністрації. Вона активно надає безплатну юридичну допомогу переселенцям, а також підтримувала мешканців свого рідного міста під час окупації.
До початку повномасштабного вторгнення Людмила та Володимир мали власний бізнес: дитячий оздоровчий табір “Лазурна Райдуга” в Кирилівці та готель в Енергодарі. Людмила також керувала адвокатською конторою, де працювала понад п’ятнадцять років.
“Наш табір мав відзнаку вищої категорії. Влітку, в оздоровчий сезон, ми приймали понад три тисячі дітей, а щомісяця працювало 147 осіб персоналу, який обслуговував цей великий цикл. Але після 24 лютого окупанти все забрали під нуль. Табір займав п’ять гектарів, де були цехи, їдальні, медичний пункт, корпуси для дітей. Вони вивезли навіть шафки й ліжка, не кажучи вже про оргтехніку. Навіщо їм дитячі ліжка?” – розповіла Людмила. Вона згадує, що від табору залишились лише стіни. А готель в Енергодарі був насильно націоналізований окупантами у квітні 2022 року.
Людмила є багатодітною мамою: троє старших дітей уже дорослі та живуть окремо, а двійнята залишаються з батьками. 24 лютого, коли почалась війна, вся родина виїхала з Енергодара на машині до знайомих в Делятин, що в Івано-Франківській області. “Ці три доби в дорозі з дітьми – це неможливо забути. Нашим донькам якраз 24 лютого виповнилося чотири роки. Інколи ситуації були абсурдними: діти хотіли в туалет, а ти боїшся зупинитися, бо в заторі, якщо з’їдеш на узбіччя, можеш потім відкотитися на шість годин назад”, – ділиться спогадами Людмила.
Про початок гуманітарної діяльності
У лютому 2022 року Людмила Сірко з родиною приїхала до Делятина, сподіваючись, що ситуація з війною незабаром налагодиться, і вони зможуть повернутися додому. Однак, коли в березні окупанти захопили Енергодар і вивезли з їхнього дому все, що можна було забрати, стало зрозуміло, що це буде надовго. Людмила вирішила діяти й почала з організації дитячого простору в Народному домі Делятина, оскільки багато переселенців оселилися у місцевих жителів, і було складно знайти місце для дітей. Людмила звернулася за допомогою до своїх підписників у соцмережах, і вже незабаром почала отримувати відгуки з різних куточків України – іграшки та канцтовари, які допомогли організувати простір для дітей.
Згодом у тому ж приміщенні було відкрито гуманітарний штаб для внутрішньо переміщених осіб. Локальні органи влади доставляли гуманітарну допомогу, яку розподіляли серед переселенців. Спочатку штаб забезпечував базові потреби людей, а потім розпочалися інтеграційні заходи, організовані в співпраці з місцевим центром зайнятості. Тут також було проведено ярмарок для переселенців, де вони могли поділитися інформацією про свої навички та знайти нові можливості для роботи.
Діяльність у своїй ГО “Сімейне коло / громадська експертиза”
Влітку 2022 року Людмила здійснила свою давню мрію – створила громадську організацію “Сімейне коло / Громадська експертиза”. Це дозволило їй зібрати команду та розширити коло допомоги, ефективніше комунікувати з іншими організаціями та благодійними фондами. Вони змогли залучити гранти від міжнародних і українських донорів, а також облаштувати пункт незламності в Делятині. Проєкт набирав популярності, і вже до осені 2022 року інтеграція стала важливим напрямком діяльності Людмили.
Завдяки підтримці донорів та волонтерів, команда Людмили продовжила допомагати переселенцям і жителям окупованих територій, надаючи юридичні консультації та підтримку у найважливіших питаннях. Проєкт, який розпочався в Делятині, розвивався і зрештою перемістився до Запоріжжя, де його діяльність набула ще більшого масштабу.
Після року життя в Делятині сім’я Людмили переїхала до Запоріжжя. Людмила почала працювати на посаді заступниці начальника Благовіщенської сільської військової адміністрації. Спочатку родина сумнівалася в цьому рішенні, адже в Делятині було можливість віддати дітей до садочка, тоді як у Запоріжжі, що знаходиться за 130 кілометрів від окупованого Енергодара, такої можливості не було. Однак після розмови з чоловіком вони вирішили переїхати, адже прагнули бути ближче до рідного міста та допомагати йому.