Ритуал створення нової сім’ї є одним із найважливіших моментів у житті людини. Однією з основних умов для вступу в шлюб була й залишається відсутність кровного споріднення між партнерами. Основні елементи весільного обряду на Запоріжжі збереглися до сьогодні, хоча з часом вони набули сучасних рис. Символічні дії, які виконуються під час сучасних весіль, часто позбавлені первісного змісту й здійснюються скоріше як данина традиції. Більше на zaporizhanka.com.ua.
Обряд вінчання на Запоріжжі у XIX столітті
Цей період на Запоріжжі та українських землях загалом тісно пов’язаний з православними традиціями. Вінчання було ключовим елементом шлюбного обряду, що підтверджував союз перед церквою та Богом. Для проведення вінчання потрібна була згода обох сторін, православне хрещення, а також відсутність кровної спорідненості між молодятами. У цей період реєстрація шлюбу велася через метричні книги, де фіксувалися дані про дату вінчання, імена наречених, місце проведення обряду, а також імена священника та свідків.
Етнографиня із Запоріжжя, Марина Курінна стверджує, що весільні обряди включали символічні дії, такі як обмін обручками, використання вінчальних свічок і спеціально вишитого рушника. Умови для проведення вінчання були досить суворими, а дати визначалися церковними канонами, які забороняли шлюб у певні дні тижня або релігійні пости.
Історичні документи, такі як метричні книги, що збереглися з тих часів, надають додаткові дані про весільні обряди, особливості церковного шлюбу та його соціальний контекст. Важливо те, що вінчання на Запоріжжі було заведено проводити на Хортиці.
Весільні обряди на Запоріжжі славились своєю поетапністю – від сватання до моменту, коли молода вперше входила до двору молодого. У давнину ці обряди проходили в домашніх умовах і тривали кілька тижнів, відображаючи глибокий символізм і зв’язок із календарними циклами.
Зокрема, вінчання в рамках традиційної календарної системи збігалося з Різдвом, яке святкували з 24 на 25 грудня. Молодята після вінчання мали тиждень для обходу селища у вінках і запрошення гостей на весільний обряд. Завершальний етап відбувався 30 грудня (Щедрий вечір), коли вінки знімали, а весілля супроводжувалося застіллям, переодяганнями та жартівливими виставами.
Після цього, 1 січня, на Різдво Місяця, молодята вирушали у “медовий місяць” – символічну подорож у човні по Дніпру, возі чи санях. Метою цієї подорожі було відвідання родичів або священних місць, де вони символічно проголошували свій шлюб перед Богами, зокрема Хортицю.
На всіх етапах подорожі відбувалися проміжні обряди: на Водосвяття (6 січня), на середину місяця з жертвопринесеннями, а також на свято Вогнища (24 січня). Завершальний етап весільного циклу припадав на Стрітення, після якого 2 лютого молодих остаточно вводили до храму для проголошення їхньої нової сім’ї. Завершувалося все на свято Дороти (6 лютого), яке символізувало плодючість і остаточне визнання молодят родиною.
Вінчання на Хортиці
Вінчання на стародавньому святилищі-обсерваторії на острові Хортиця є глибоко символічним і багатогранним обрядом, що відтворює традиційні уявлення про єднання родин та пошанування сил природи. Особливість ритуалу полягає в розподілі простору святилища на два двори: чоловічий та жіночий, що дозволяє більш детально відобразити структуру обряду. Ключові етапи обряду:
- підготовка;.
- заручини;
- ритуальне визволення нареченої;
- шлюбна церемонія;
- закріплення шлюбу:
- святкування.
Цей обряд зберігає зв’язок із природними циклами, поєднує сакральні й фольклорні елементи, ілюструючи унікальну традицію єднання людської спільноти та сил природи. В обряді вінчання на Хортиці використовували багато символічних атрибутів, кожен з яких мав своє значення. Ось деякі з них:
- Дві свічки, обгорнуті хусточками – символізували єдність і світло, яке приносить шлюб.
- Вінки – дубовий, калиновий або їхні замінники, що символізували довговічність і плодючість.
- Рушники – використовувались для перев’язування рук молодят, для простеляння під ноги та для короваю, що символізував єдність родин.
- Дві обручки, запечені в хлібець або на тарілці – символізували зв’язок та взаємну відданість молодят.
- Коровай – традиційна весільна випічка, яка несла в собі побажання достатку та добробуту для подружжя.
- Чаша з сурою або медовим напоєм – обрядова чаша, що вживалась на святкуванні для підняття настрою та благословення.
- Червона стрічка, біла хустка, дерев’яний гребінець, відро-стільчик, накритий кожухом – символізували родинну єдність, чистоту та підтримку в шлюбному житті.
- Шабля (гільце) – часто використовувався як атрибут, який символізує захист і силу.
- Глечик з узваром, чарка для перейми – традиційні предмети, що використовувались для вшанування предків і для перших кроків в нове життя на острові Хортиця.
- Біле полотно для переходу через Ворота – символ очищення та нових починань.
- Курильниця – використовувалась для ритуалів, що вшановують духів і традиції.
- Гроші та цукерки для викупу молодої – традиція викупу, що є важливою частиною обряду.
- Відро або глечик з водою – символічне використання води, яка є джерелом життя і благословення.
Ці предмети мали не лише практичну, але й глибоку символічну значущість, сприяючи виконанню обрядів, що визначали об’єднання двох людей у шлюб.
Вплив чеського населення на обряд вінчання
Чеське населення Запорізької області, яке стало частиною місцевого етнічного складу внаслідок імміграції в XIX столітті, мало певний вплив на місцеві обряди, зокрема на весільні традиції. Чеські традиції вплинули на деякі елементи церемонії, як-от святкування весілля, обряди сватання та певні аспекти одягу та обрядової атрибутики.
Однією з особливостей є чеський вплив на весільний стіл і типи страв, які подавали на весільних заходах у Мелітопольському повіті Таврійської губернії, у чеській колонії Чехоград. Крім того, чеська культура сприяла збереженню різноманітних ритуалів, які мали свою специфіку, наприклад, у виготовленні спеціальних рушників чи обручок, а також у виконанні фольклорних пісень під час весільних гулянь. Особливо яскраво вплив було видно в поселенні Новгородківка. Чеський вплив на святкування також можна відстежити у давніх весільних обрядах села Мала Токмачка Оріхівського району.
Загалом, чеський внесок додав особливі нюанси до святкувань, створюючи більш багатокультурне середовище, яке відображало змішування українських і чеських звичаїв у весільних традиціях Запоріжжя
Вплив СРСР на весільну обрядовість Запоріжжя
У часи СРСР традиції вінчання на Запоріжжі, зазнали суттєвого впливу та змін. Радянська влада активно боролася з церковними обрядами, вважаючи їх пережитками минулого, що не відповідають ідеології соціалістичного суспільства. Церкви закривалися або переобладнувалися на громадські установи, а релігійні обряди, зокрема вінчання, оголошувалися поза законом або переслідувалися. Це значно скоротило кількість шлюбів, оформлених через церковні обряди у Запоріжжі та усій південній частині України.
Марина Курінна у своїх статтях пише, що попри державний тиск, традиції зберігалися в селах і в родинах, особливо у формі прихованих обрядів. Запорожці проводили вінчання та інші релігійні обряди потайки, часто вночі чи в умовах конспірації. Деякі елементи обрядів адаптувалися під нові умови: наприклад, елементи шанування сімейних цінностей могли зберігатися без прямого посилання на релігію.
Радянський вплив також поширювався через активну пропаганду нових, світських обрядів. Весілля почали проводитися в “палацах одруження”, де церемонії набували більш формалізованого характеру. Не було вже таких пишних гулянь та обрядів, які зберігались лише в сільських глибинках. У цей час зовсім змінився одяг нареченого і нареченої, було скорочено атрибутику, яка використовувалась на традиційному весіллі запорожців.