Вона одна з небагатьох спортсменів зі свого міста, які досягали успіху на серйозному рівні, а на перше своє тренування Людмила Бабак записалась самостійно. Жінка з Енергодара пройшла непростий шлях для того, щоб банально займатися улюбленою справою. Скрізь піт і біль, вона понад одинадцять років веслувала на байдарках і каное до своєї мрії. Більше про історію успіху енергодарки та недоліки поточного виду спорту в регіоні та Україні загалом — читайте далі на zaporizhanka.com.ua.
Старт та становлення спортивної кар’єри
Людмила Петрівна Бабак народилася 1 квітня 1997 року у місті Енергодар, Запорізька область. Там в одинадцять років самостійно записалась до секції у місцеву дитячо-юнацьку спортивну школу спортивно-оздоровчого комплексу Запорізької Атомної електростанції.
Так вже з 2008 року Людмила розпочала займатися на байдарках, а згодом і на каное. Як пізніше вона зазначала в інтерв’ю місцевим засобам масової інформації про те, що одразу цей вид спорту сподобався.
Дівчина в юнацькому віці прагнула просто займатися веслуванням, з користю проводячи час, але у майбутньому ця діяльність змінить її життя. Її успіхам сприяли перші тренери — Юрій Рожков та Сергій Снєжко. Останній розповідав якось журналістам, що, коли Людмила прийшла до них, фахівець одразу примітив її бажання та працелюбність — вона мало пропускала тренування, віддавалась до останнього на кожному.
Після здобуття вищої освіти у Запорізькому національному університеті за спеціальністю “фізична культура та спорт”, вступає на магістратуру. Усе це паралельно із виступами на турнірах, як от робота інструктором при Міністерстві молоді та спорту України.
Чемпіонат світу з марафону, де веслувальники змагаються на байдарках і каное, у 2015 у році став дебютним для неї. Тоді в Угорщині, Людмила Бабак завоювала перше місце серед інших молодих дівчат на дистанції 14,4 кілометра.
З 2016 року стартував вже дорослий етап кар’єри — на першому Чемпіонаті світу у місті Бранденбурзі-на-Гафелі, що в Німеччіні, вдалося завоювати лише бронзову нагороду. Згодом дистанція в дев’ятнадцять кілометрів все ж підкорилась жінці — золото Чемпіонату світу у Пітермаріцбурзі, що знаходиться у ПАР.
З вищезгаданого до 2021 року — вона стає щорічною призеркою Чемпіонатів світу. На її рахунку шість золотих та одна бронзова медаль як на довгій дистанції, так і короткій.
Водночас чотири рази вигравала золото у Чемпіонаті Європи у 2017, 2018, 2019 році двічі — на короткій та довгій дистанціях. Під час вищезгаданого турніру у 2018 та 2021 році ще займала лише 3 місце.
Здобутки та недоліки веслування в Україні
Людмила Бабак за свою кар’єру веслування на байдарках і каное, здобула звання майстра спорту України міжнародного класу, а також заслуженого майстра спорту України. Місцева влада нагородила її медалями: “За розвиток Запорізького краю”,” Спортивна гордість Запоріжжя”. Її впізнають на міжнародних змаганнях, однак у рідному місті не дуже популярна, як власне і поточний вид спорту. Для того, щоб підготуватися до марафону — веслувальниці за одне тренування потрібно проплисти щонайменше шістнадцять кілометрів.
В Україні на той час були проблеми з відповідними зонами, де можна подолати марафонську дистанцію доводилось веслувати біля набережної Енергодару та навколо Хортиці. Взимку чемпіонка тренувалась в Добротворі або там де є поряд теплова електростанція, веслувальна також на охолоджувальному каналі ЗАЕС.
Веслувальний марафон — неолімпійський вид спорту, а тому часто, зокрема, українські спортсмени не мали коштів, для поїздки на змагання. Спортсменка відзначала, що у разі програшу, витрачені гроші на поїздку не мала чим закрити, тому треба було шукати ще фінанси.
Мінспорту не допомагало тривалий час, лише у 2021 році пообіцяли компенсувати витрачені кошти. Натомість підтримувало підприємство — Запорізька атомна електростанція. Довгий час у Людмили Бабак не було навіть спеціального човна для марафону — його вдалося придбати завдяки олімпійському чемпіону та наставника збірної України з веслування на байдарках і каное Юрія Чебана.
