Історія запорізької журналістки, яка два тижні перебувала у полоні

Російські солдати продовжують хазяйнувати в окупованих населених пунктах Запорізької області. Вони усіляко намагаються пригнічувати місцевих жителів та тиснути на них. А тих, хто не підкорюється – викрадають. Далі на zaporizhanka.

Зазвичай в полон беруть активістів, військових, місцевих депутатів, журналістів та інших людей. У полоні вони намагаються усіляко «перетягнути» людину на свій бік. Якщо вона відмовляється, вони просто катують.

У полоні побувала запорізька журналістка Ірина Дубченкою. Вона працює власним кореспондентом УНІАН та була викрадена з власного будинку у селищі Розівка. Про своє перебування у полоні журналістка розповіла ІМІ.

Ірина жила у селі та доглядала за своєю паралізованою бабусею. Потім жінка у себе вдома переховувала пораненого українського захисника, за що вона провела в полоні два тижні. Здали журналістку окупантам односельці.

Як розповідає Ірина, що до 3 березня Розівку контролювала Україна. А вже потім у населений пункт зайшли солдати так званих ЛДНР.

За її словами, у місцевій лікарні до 3 березня був госпіталь, де лікували українських захисників. Бійцям допомагали, готували їжу. Вже 1 та 2 березня у селищі підірвали військові склади, а наступного дня почалися запеклі бої. Які тривали впродовж доби. Усі ті, хто був неподалік від лікарні, швидко поїхали до Маріуполя, тому до селища змогли ввійти окупанти.

Переховування пораненого бійця

Вже 3-4 березня у селищі їздила російська військова техніка. Зникло світло та мобільний зв’язок.

“Стало зрозуміло, що я вже не виїду. Добре, що донька була з мамою, яка буквально перед війною забрала її, бо мала можливість провести з нею час. Так ми з бабусею провели майже два тижні. А 12 березня я дізналася, що в селищі переховується поранений український військовий”, – говорить журналістка.

Також вона говорить, що незважаючи, що у селищі під дулом автомата провели псевдореферендум аби приєднатися до ДНР, все одно місцеві жителі щодня чекають визволення від окупантів. 

У журналістки були дрова для опалення будинку, їжа, ліки, тому вона вирішили забрати військового до себе. Військовому Сергію кулі потрапили в ногу та плече, у нього були зламані пальці на нозі та осколок застряг в стопі.

Вони робили усі можливе аби допомогти пораненому солдату. Через два тижні чоловік вже почав поступово ставати на ногу. Через кілька днів його повинні були вивезти з Розівки. Проте на блокпосту окупанти заставляли усіх молодих чоловіків роздягатися та перевіряти, чи не мають вони поранень. Ірина вже придумала, як можна замаскувати військового, для цього потрібно було трохи часу. На жаль, окупанти прийшли раніше. Жінка потім дізналася, що її здали односельці.

“Це було 26 березня. Я сказала, що це мій чоловік, але вони закрили мені рота, роздягли його, побачили кульові поранення та забрали його. Я просила його відпустити, пропонувала все золото, що мала, гроші, але вони мене не слухали. Я наполягала, що хочу його побачити. Вони погодились і сказали сідати в машину. Я сіла, в чому була, і все”, – згадує журналістка.

Два тижні у полоні

Жінку відвезли до комендатури до Донецької області в Нікольське. Саме там вона востаннє побачила військового, який тимчасово жив у неї. Згодом її відвезли до райвідділу, де влаштували допит. Вони у неї випитували інформацією, де зброя, чи є партизани, хто з людей проти ЛДНР. Після цього її посадили до камери, де перебували 16 чоловіків. Потім туди посадили ще двох чоловіків, один з них був поранений.

Ірина зізналася, що два тижні провела у підвалі. Іноді окупанти розважалися: вони виводили когось одного у коридор та зверху випускали автоматні черги.

«Мене називали виключно “айдарівкою”, говорили, що внесли до бази даних у розділ “особливо тяжкі злочини”, зокрема “сприяння тероризму”. Планувалося, що мене відвезуть до Донецька, а потім до росії, де мене чекав суд за статтею з вироком від 7 до 15 років”, – розповіла Ірина.

Окупанти не знали, що Ірина журналістка, вона усіляко намагалася цю інформацію не виказувати. Нині Ірина не може сказати, через що її звільнили. Це вона скаже лише після перемоги України.

“Мене просто викликали з камери зі словами “Айдарівко, виходь!”. Слідчий запитав, скільки я вже тут, ще раз узяв відбитки пальців. Мені віддали мої речі, включно із золотими сережками, і сказали, що я вільна. На прощання порекомендували більше не попадатися, бо іншого такого шансу не буде”, – розповіла Ірина Дубченко.

Ірину вивезли на блокпост, а потім до Новоазовська. Полоненні самостійно діставалися додому.

.,.,.,.